Нiч яка мiсячна, зоряна, ясная.
Видно, хоч голки збирай;
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!
Сядем укупочцi тут пiд калиною,
I над панами я пан!
Глянь, моя рибонько,- срiбною хвилею
Стелиться в полi туман.
Небо глибоке засiяне зорями,
Що то за божа краса!
Зiрки он миготять попiд тополями -
Так одбиває роса.
Ти ж не лякайся, що свої нiженьки
Вмочиш в холодну росу,
Я ж тебе, вiрная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.
Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,
Тепло - нi вiтру, нi хмар.
Я ж тебе пригорну до свого серденька,
А воно палке, як жар.
Анастасия Андреева еще тексты
Оценка текста
Статистика страницы на pesni.guru ▼
Просмотров сегодня: 1