Чом так тисне на груди давня туга вночі?! З неба синього чути, як ридають ключі. За ключем журавлиним із тенет суети Я полину-поплину у далекі світи. Друзі вірні, прощайте, і не будьте сумні, Не судіть, не шукайте, і не заздріть мені. Взявши сум і тривогу цих убогих осель, Я подамся в дорогу — мандрівний журавель.
Приспів: Все, що краяло серце, за роки відпаде — І у ньому озветься щось високе й святе, І, забувши про втому, серце скрикне: "Молись!, Щоб до рідного дому повернутись колись!"
Я по світу блукаю від весни до весни, І нічого не маю, тільки спогади й сни, Тільки вічні тривоги та печальні пісні, Тільки довгі дороги, що судились мені. А якщо на чужині свої крила складу І з небесної сині я, мов камінь, впаду, Хай в далеку країну з невимовним жалем Моя туга полине мандрівним журавлем.