Гуде вітер вельми в полі, Реве, ліс ламає. Плаче козак молоденький, Долю проклинає. Гуде вітер вельми в полі, Реве, ліс ламає. Козак нудиться сердешний, Що робить не знає.
Гуде вітер вельми в полі, Реве, ліс ламає. Козак стогне, бідолаха, Сам собі гадає. Ревеш, вітре, та не плачеш, Бо тобі не тяжко, Ти не знаєш в світі горя, Та тобі й не важко.
Одірви ж од серця тугу, Рознеси по полю, Щоб не плакався я, бідний, На нещасну долю! А коли цього не зробиш, Кинь мене у море – Нехай зо мною потоне Моє люте горе!..