В огні, де загартовані убивці, Чинили суд нового дня, Я залишився на одинці, Без сил, без слів, без каяття...
І я лежав на попелі і крові, Моя душа тремтіла від жаги, Вона бажала правди в щирім слові, Чому ж ми вистояти так і не змогли?
Хто ж цих дітей послав на розтерзання звірям? Їх пазурі впивались до кісток! А я... спостерігав, і тихо собі вірив: Що це не покарання нам, що це - урок!
Що мій народ прозріє від утрати, Омиє очі чистими слізьми! В майбутньому те кожен буде знати: Політика - не привід для війни!