Я зник, я звик Тебе прирік Ми йшли, спини Без рук зціли
Я – незграба
Дай лише знак Коли впасти навзнак І якщо піде не так Нагадай, що я – брат Я піду крок у крок Ти – мій останній ковток Бо я вірю Тобі Коли йдеш по воді
Я – незграба
Так! Я поцілую тебе Смак! В мої губи пливе Ти! Не попередив мене Знав! Що я зраджу Тебе
Хто? Після цього піде? Хто? Розіпнеться і де? Як? Я закінчу цей день? Хто пожаліє мене? Я – незграба!
Я нечистий з вас усіх, та що поробиш Я вже з’їв той хліб, що Ти вмочив і ввів У мене сатану, радій Учителю! Мерщій у Гетсиманській сад! Ти мабуть радий, що я все зробив як Ти замислив? І що сьогодні на осиці я повисну? І що моїм ім’ям всі будуть проклинати? "Що ти задумав – роби не зупиняйся, Незграба!"
З’їдає сором всі мої слова Хоч каменуйте, я йду до кінця! Зігнеться і заплаче осика А я єдиний був, хто завжди в тебе вірив!