За відпливами йдуть припливи, ти мала б це знати. Доки будеш стояти по кісточки у піску, море, зухвале й холодне, під саму горлянку, до уст підганятиме водорості і луску.
Ти така невимовна, Анно, ти вся з недомовок, хвилюєшся, мов сама море, а море мо же і не знає твоєї правди. Куди йому, в нього бери-береги чатують птах'и, патрулюють собаки.
І ти по коліна в піску, по долоні в піску, по сер... Це безнадійно, бездійно, безглуздо, А! За припливами йдуть відпливи, пора пам'ятати. Що тобі з цього нещасного.