Ленін – слово, від якого мене рве на шматки, Ленін – це краще за екстезі, Ленін, який Написав більше томів, ніж я встиг прочитати за своє життя. Отже, Ленін – одне тільки слово, а ми вже, як буря, готові, Ленін в димі революцій стоїть несхитно, як моя ранкова ерекція, Ленін – покровитель мого народу і всього прогресивного суспільства, Владімір Ульянов, який мені сниться в контексті колумбійських революціонерів І бронепоїзда, в його честь я буду називати своїх дітей і вулиці, В ім’я якого я буду відмолювати гріхи, я буду носити квіти до його пам’ятника. Я сплю і бачу: мої старші колеги по перу у грозові ночі пишуть романи про Леніна, Вінки сонетів про нього, філософські трактати про його ідеологію. О Леніне, який жах, я сплю і бачу: двадцять років тому мій декан грудьми відстоює ідеали Комсомолу, тобто він дістає кулаком у груди, чому так слабо, кричить Ленін, Ударимо міцним кулаком більшовизму по всіх деканах, кричить наш Пророк, і Його крик тоне в небі над хлібозаводами, чому так слабо, кричить Пророк, і Його крик тоне в домнах, які виплавляють чавун для союзних республік - Китаю і Куби, Чому так слабо, кричить Пророк, і його крик тоне в моїй голові. Я дійсно не розумію, чому так слабо і чому лише в груди били комсомольців, які Споганили Твою безсмертну ідею, чому вони досі живі, куди дивляться революційні трійки? Про Твоє життя, Леніне, я напишу Новий Завіт, або, як мінімум, Напишу пост у своєму ЖЖ, Леніне, я готовий померти від твого доторку, погляду, запаху.
Ну ось, і я також написав вірш про Леніна, але де ж мої премії, де Моя слава, чому моїх віршів немає у шкільних хрестоматіях? Шкільні хрестоматії й без мене хрінові, думаю я. Я повертаюся до стіни й намагаюся заснути: Жодних премій, слави, жодних моїх віршів у й без того хрінових Шкільних хрестоматіях.