А тебе так, повір, не кохали. До нестрими, нестями, душею, До болючих у серці шрамів, Так щоб ти – суцільна ідея, Генерація нового часу, Новий зміст, нові пошуки, теми, Там безлико тебе не кохали, Не впадав ти в таку систему: Щоб в очах тільки твої очі, І нічого більше й рідніше, Щоб ти за руку, а вона у волосся І тихенько сидить як миша. Так щоб ти безнадійно, безсило Відштовхував серце і дотик, А вона все безтями, незріло Все до тебе тягнулась на поклик. Так щоб ти відганяв і кликав, А вона без гордості йшла, Так щоб ти причиняв їй лихо, А вона дякувала і берегла. Так щоб тиша пронизала землю, Коли знову ти чомусь йшов, А вона впадала в систему: «Ти, твої руки, любов!»