Якщо вважав, що люди різні, Життя - театр, а очі - призма, Чому тоді радіє серце Коли інше поруч б'ється? Коли на колінах вже до Бога Кричить душа, зірвавши голос. А вже кінець, а як сказати: Я ж твоя сестра, брате!
Де твоя душа, людство? Ми всі забули, хто ми є, Кожного любов іде в люстро Так там і зникає.
Ну хто із нас не хотів змінити Війну на мир, темінь на світло, А що з себе треба починати Ніхто і не хоче визнати. Бо ми ж всі святі, такі всі чисті, А правда має гіркий присмак Коли чорне серце вже не чує Брате, як тебе люблю я! Це ж я!