Забула сукню –
висить знесилено.
Місцями в чорному, місцями в білому.
Згорнула душу,
тремтить ображена.
Не манікюрена, не напомаджена.
Стиснула руку,
болить, притиснута.
Туше – то тінь моя, де біль – там істина.
Забула місто це,
воно зосталося.
Місцями холодно, а часом – байдуже.
Дмухнула в чашечку –
й на мить розтанула.
Як кава мелена, чи то у гранулах.
Тремтить годинник наш,
йому зосталася
Хвилинка відчаю, хвилинка радості.
Любила море це,
воно – розвіялось.
До болі теплими терпкими хвилями.
Молитва ввись летить,
У душу падає.
Це гори кличуть нас із зорепадами.
Зловила зірку от,
горить засліплено.
Палає золотом, й віками срібними.
Моя надія знов
летить знесилено.
Голубка пурхає у небі мирному…
Анна Шпилевська еще тексты
Оценка текста
Статистика страницы на pesni.guru ▼
Просмотров сегодня: 1