На горі на Осиянцькій На зілю дев’ятиранськім Там Божа Мати спала-спочивала. Прийшов до неї синок возлюблений: «Матусю моя возлюблена, Чи ти спиш чи ти спочиваєш?» «Синку мій возлюблений, Ни сплю я, ни я спочиваю: Приснився мені сон дев’ятиранський, Же Cyca Христа на муки брали, На крижу спинали, На голову терновий вінець прибивали, Від серця кров путали, З землею мішали. Сонце зайшло, Земля ся стрясла». Прийшла свята Богородиця, Взяла Cyca Христа за ручейку, Повела на ранню службойку, З ранньої на пізнюю, З пізньої на сине море, На синім морі білий камінь, На тім камені церковця, В тій церковці золотий престіл, За тим престолом милий Господь: Головойку склонив, Ручейки зложив, Ніжийки стулив. Прийшов святий Петро, святий Павло: «А Боже ж мій, Боже, який ми тя жаль!» «Святий Петре, святий Павле, Не питай моєї муки, Бери хрест у руки, Іди по світі благодай, Людей научай, людьом розповідай!» На морі, на морі, на білім камені Там золота церковця, В церковці золотий престіл. На тім престолі сам милий Господь — Головку c клонив, вічейки зжмурив, Ручейки зложив, ніжийки стулив — Боже, Боже, кровця розілляна! Рано, рано церковця втворена, Прийшов д ньому святий Петро, святий Павло: «Що так сумно, не весело?» «Святий Петре, Святий Павле! Не питай ти моєї сумности, веселости, Вами сю книжечку в ручечки, Іди по всім світі — научай повідай!» Хто того цаціру вимовить в пятнейку до пістничейка, В суботу до схід сонейка, А в неділю до службойки, — Буде му світлий рай втворений, А пекло замкнене на віки віков, амінь! Мат. 111.36.