Така звичайна, давно не нова історія - Без риторичних питань і романтичних метафор. Столик на двох у ресторані, лиш ти і я - Ми святкували 2 роки і шумів вентилятор.
Ти вийшла перепаркувати свій Мерседес, Лишила мобільний на столі, а там смс на весь екран: "Зая, прошлой ночью было так ярко с тобою..." I в автора ім'я не моє!
Iм'я не моє! Iм'я не моє! Iм'я не моє!
І я не став розвивати всім відомий сценарій. Просто випив лате і пішов по-англійськи. Їхав 200 під віскі, слухав радіосюжет про невдаху, Що у Вегасі - лиш за одну нiч полиняв на 700 мiлiнiонiв I з такого розкладу просто з'їхав з петель головою. I я подумав: як добре, що у цього героя - ім'я не моє!
Iм'я не моє! Iм'я не моє! Iм'я не моє! Iм'я не моє! Iм'я не моє! Iм'я не моє! Iм'я не моє!
А потім, вона подзвонила, плакала, казала, Що побачила смс i що не знає звідки воно взялося - I взагалі, що це я його написав ще рік тому, Що зараз в усьому винен телефон, якийсь глюк.
Я мовчав, мовчав. Потім не витримав і кажу: "Слухай, мила моя! Досить вигадувати казки! Не може телефон так глючити. Не может телефон отак взяти і видати старе смс, Та ще й під чужим іменем просто не екран - не може! I кинув трубку. А потім згадую... Так у неї ж андроїд... Андроїд може!Iм'я не моє! Iм'я не моє! Iм'я не моє! Iм'я не моє! Iм'я не моє! Iм'я не моє! Iм'я не моє! Iм'я не моє!