Заплющу очі я, Крізь круговерть й пітьма А я чекаю змін – Я хочу встати підвестись з колін! У синіх небесах Мені зриває дах В полоні сірих стін – Я хочу встати підвестись з колін… Рахую кроки я, Вже пройдена межа. І, може, важко йти Та я іду, та я встаю з колін! Руйнується вівтар Старих переконань. Я чую брязкіт й дзвін, Я бачу там не одну сотню спин..
Колись на пагорбах, Де ми долали страх, Зростуть такі як ми – Такі, якими ми колись були! І на руїнах тих, Де всесвіт мов застиг – Ти знаєш, варто йти, Бо є задля чого і є куди! Нам є задля чого, нам є куди!