Він цілує напружену землю Що забута юрмою ротів З язиків в серце лине пустеля Хтивих танців, картинок і слів Мамо, Либідь, то мій Небокрай Де скінчилися орди байдужих Без хозарських проклять і без зграй Сварга спалахом в темряві кружить
Крізь замовчану правду б’є біль Сповідь ліри уважніше слухай: Хто мовчить – той примножує цвіль Хто без діє – той вчинить наругу
Пам’ятаєш як кулі свистіли На підзамчих козацьких валах І розпечене доблестю тіло Увінчало звитягою змаг
Не встромити їм небо в безодню І не звести свій «глянцевий трон» Ми зупинимо орди – безродні І розбурхаєм помсти вогонь
Хай роти повсякчасно голодні Знеособленим натовпом йдуть І безпам’ятства ситі безодні Де обрамлюють гроші їх суть
Але ми в серці будемо нести Повінь світла і жмуток калини Не забудем Тебе, лицар честі Гостросписої України!