Спогади як ті припливи, Приходять окремо, по одинці. Як сонце і зливи, А бувають всі відразу у подарунковій скринці... Я памятаю як ти любиш зиму, Розсіювання сигаретного диму: По вологому склу нашого вікна, Вікна виходу з світу - добре без зла... Я памятаю як ти любиш сніг Який липне до тепла серця твого, і твоїх ніг, Сніжинки для тебе не просто замерзла без любові вода Це не одноразовий квант щастя і добра... Ти обожнювала пустощі дитячі,- Ми ліпили сніговиків, я відчував твої руки гарячі. Ти намагалась зігріти сніжинки, Які устиляли все, всі дороги і всі будинки. Моїм обовязком було тебе зігріти Але тебе не втриммати ти завжди хотіла бігти Ми йшли по дорозі де розсипали сіль Ти її не любила, а любила червоні троянди В районі серця я відчував баль То кололи квіти не одягнені в скафандри... Скафандри так ти називала целофан Який одягали на квіти куплені для коханок чи мам. А сіль ти не любила, бо вона була смерттю сніжинок Але морозець продовжував їхнє життя ще на кілька годинок.... Ми не поспішаючи, рухались на миготіння ліхтаря в далечі, Я відчував тебе поряд твою руку в себе на плечі... То було круто драйвово, Адже то була твоя улюблена пора ПІд простим найменням зима Ти настільки її любила що зникла з нею весною Сьогодні перший день зими і я захворів тобою Я захворів тобою як грипом Заповнила тиша квартиру за відсутності скрипу І мелодія заднбого плану Добавляє в голову туману Я блукав вулечками міста у пошуках зимової казки Але не знайшов ні однієї підсказки І я зрозумів то був сон Сон який реальність не затвердить як закон...