На Клепарові за рогатками, Там собі жила в своєї мами Файна, як янгол, груба, як кишка, А всі ї звали – панна Францішка. А татусь панни, він різав свині, Ліпшого майстра нема донині, А свині тєжко переживали, На ціле місто дурні кричали. Францішки мамця в ринку стояла, Що забив татусь – тим торгувала, Сальцесон, шкварки, шпондерки, кишки, Купуйте, люди, в мамці Францішки. А недалеко від їх господи Жив си фризієр, бравий молодик, Він купував там щорання кишку, Бо кохав тяжко панну Францішку. Підслухав татусь ту таємницю: "Не для фриз’єра донька різницька, І хай щодня він купує кишку, Та не дістане панну Францішку!" Як то коханці бідні дізнались, То з того страшно розхвилювались, І хоч життя їх було ві цвіті, Постановили його скінчити. Бідний фризієр заливсь сльозою, Купив си кишку із трутизною (отрутою), А було тої два метри кишки, І з’їли разом з паннов Францішков. Як тілько з’їли, зараз почули, Жи тов ся кишков на амінь струли, Я не забуду тебе тепер Такий кінець був панни Францішки.