Відкриєш мою книгу, поглянь на ці малюнки... В них віддзеркалюються тимчасові візерунки. Впадеш у файні барви і віднайдеш свій колір. Згадай їм наші ті роки, вони ж і твої. А знаєш, не ховай свою старість! Як казав мій знайомий: "все перейде в радість – шлях у небо..."
Як гадаєш, скільки ще нам чекати? Скільки ці ніяки тіла будуть нас ігнорувати, Лажати, свої мозолі наїдати? Може ти мені підкажеш, мій кровний брате? – А знаєш, раніше я тебе вже бачив, Тебе руйнували, а ти усім пробачив. – Так, повідав я пригод... – А як же тебе звуть? – Український народ.
Приспів: Хей, ти заблукав! Ти! Хей! Раніше зірки були вищими! Вищими... Відійди від мене!
Коли мені сумно і сльози вже близько, Коли опускаюся, падаю низько, Коли вже немає ні сил, ні надії, Так само як ти – я вмирати не вмію. Як я казав раніше, я тебе вже бачив. Тебе руйнували, а ти усім пробачив. Так, ми закриєм всім нікчемам рот – Це говорить мій народ!