Відкриєш мою книгу, поглянь на ці малюнки.. В них віддзеркалюються тимчасові візерунки. Впадеш у файні барви і віднайдеш свій колір. Згадаєм наші ті роки, вони ж і твої. А знаєш, не ховай свою старість! Як казав мій знайомий: „все перейде в радість!" Шлях у небо..
Як гадаєш, скільки ще нам чекати? Скільки ці ніяки тіла будуть нас ігнорувати, Лажати, свої мозолі наїдати? Може ти мені підкажеш, мій кровний брате? -А знаєш, раніше я тебе вже бачив, Тебе руйнували, а ти усім пробачив. -Так, повідав я пригод.. -А як же тебе звуть? -Український народ.
Пр. Хей, ти заблукав! Ти! Хей! Раніше зірки були вищими! Вищими.. Відійди від мене!
Коли мені сумно і сльози вже близько, Опускаюся, падаю низько, Коли вже немає ні сил, ні надії, Так як і ти - я вмирати не вмію. Як я казав раніше, я тебе вже бачив. Тебе руйнували, а ти усім пробачив. Так, ми закриєм цим нікчемам рот - Це говорить мій народ!