Вічність - небезпечний маршрут( автор - Богдан Зеленюк)
Небезпечна ілюзія при відсутності тебе будує ідеальну стіну, у якої дві сторони, з однієї - ангел, який оберігає нас, з іншої - безперспективно «зникнути!» Читаючи тебе, твоє тіло, кожен міліметр твоєї ніжної до невагомості шкіри, я псував реалізм та копирсався в енергії, в силі, тобто, в надто іронічній вірі.
Це дає змогу відчути вітер, твій дотик,та блаженне синє небо навпроти, тоді я міг бачити , тоді можливо все. Зникла депресія і солодкий страх, ніяких повторень та манії до безкорисливих слів, процесів «в нікуди», тільки легкі краплі нездійсненності та такий довгоочікуваний кайф.
Знову…продірявлені емоції, холод по тілу, викривлення свідомості, і таке знайоме повернення до попереднього, до чогось несуттєвого. Знову…вічні вогні в руках приносяться тендітно, як сон, до мостів, і вони руйнуються, поряд з ними шлях. Тепер вже не існує його.
Тільки б не..не забути дихати… Переплітається мрія..і тут..вона тут. Потихенько все забувається. Клаптик життя стоїть на своєму місці. Я віддаюся недолі, крізь бажану лють прокладаю до тебе маршрут. Все , що ми цінуємо і нам дороге, однозначно, приречене на вічність.