Ніч яка місячна, зоряна ясная, Видно, хоч голки збирай. Вийди, коханая, працею зморена, Хоч на хвилиночку в гай!
Ти не лякайся, що босини ніженьки Вмочеш в холодну росу; Я ж тебе, милая, аж до хатиноньки Сам на руках однесу. Я ж тебе, милая, аж до хатиноньки Сам на руках однесу.
Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько, Тепло - ні вітру, ні хмар... Я пригорну тебе до свого серденька, А воно палке, мов жар. Я пригорну тебе до свого серденька, А воно палке, мов жар.
Гай чарівний, ніби променем всипаний, Чи загадався, чи спить? Ген на стрункій та високій осичині Листя пестливо тремтить.
Небо глибоке засіяне зорями, Що то за божа краса! Перлами ясними попід тополями Грає краплиста роса.
Ніч яка місячна, ясная зоряна, Видно, хоч голки збирай. Вийди, коханая, працею зморена, Хоч на хвилиночку в гай! Вийди, коханая, працею зморена, Хоч на хвилиночку в гай