Героям не дякують — героям обіцяють, Клянуться, що їхні смерті не будуть даремні, Героїв не оплакують — героїв прославляють, Хай схаменуться всі, хто залишались під’яремні. Ярма тюремні це не для кого не мрії, Але чому так мало тих, хто по справжньому діє? Чому замість віри у нас надія, Чому замість того, аби палати, ми лише жевріємо? Вже не з краю наша хата, а посередині. Вже не час щоб існувати, процвітати можна ний, І не просто можна, це обов’язок священний Перед тими, хто віддав життя, щоб кожен із нас був спасенний. Час настав, тепер вперед, назад нема дороги, Відрікаюсь від тривоги, вірю в перемогу. Давайте будувати майбутнє уже сьогодні, Аби і нами пишалась Небесна Сотня!
Слава Україні! Героям Слава! Всім, хто боровся за нашу священну справу. За Україну, за її волю, За честь і славу, за народ!
Він не спав і дивився на небо, плакав. Він казав, «я не віддам тебе цим скаженим собакам!» Залякуй мене, в тенето лови! По світу свідок Господь — не залякаєш нас з козацьким духом дідовим! Я згадую маму, коли після бою перев’язую рани, І ранок кожен, Боже, дякую, що бачити можу. Моя хороша, обов’язково ми переможемо! Україно-мати! Тримати саблі й гармати, Стояти, міцно стояти! Всі яди світу направ, натрави усіх мерзотників — Ми вистоїмо, вистоять наші сотники! Я піду до кінця, давай, хапну свинця, любов сильніше присяг. За стяг жовто-блакитний, за степи і полонини. Я люблю тебе, пам'ятай, слава Україні!
Слава Україні! Героям Слава! Всім, хто боровся за нашу священну справу. За Україну, за її волю, За честь і славу, за народ!