Сім щасливих днів був зі мною поруч ти, я з тобою до неба летіла. В травах дух м’яних, у полоні чар твоїх, лиш тебе відчувати хотіла. І наче зорі падали з небес, твої слова: як я люблю тебе!
Мільйон на тебе виправдань, для себе покарань мільйон, благала у розлюченого неба. Сплела вінок зі сподівань, і душу віддала в полон, та неможливо полетіти до тебе...
Сині небеса, моє серце наче птах, свою тиху печаль відпускає. Вірила тобі, і не думала тоді, що кохання не довго триває. І наче грози сипались з небес, твої слова: я не люблю тебе!
Мільйон на тебе виправдань, для себе покарань мільйон, благала у розлюченого неба. Сплела вінок зі сподівань, і душу віддала в полон, та неможливо полетіти до тебе...
Сплела вінок зі сподівань, і душу віддала в полон, та неможливо полетіти до тебе...
Сльозами будуть падати з мої слова: я все ж люблю тебе!