Їхав козак за Дунай, сказав: «Дівчино, прощай! Ти, конику вороненький, неси та гуляй!» «Постій, постій, козаче, твоя дівчина плаче, Як ти ж мене покидаєш, тільки подумай!».
Приспів: Лучше було б, лучше було б не ходить, Лучше було б, лучше було б не любить, Лучше було б, лучше було б та й не знать, Чим тепер, чим тепер забувать. Лучше було б, лучше було б не ходить, Лучше було б, лучше було б не любить, Лучше було б, лучше було б та й не знать, Чим тепер, чим тепер забувать.
Вийшла, ручки заломивши і тяженько заплакавши: «Як ти ж мене покидаєш, тільки подумай!» «Білих ручок не ламай, ясних очей не стирай, Мене з війни із славою к собі ожидай».
Приспів.
«Не хочу я нікого, тільки тебе одного, Ти здоров будь, мій миленький, а все пропадай». Свиснув козак на коня: «Оставайся здорова! Як не згину, то вернуся через три года!».