Інколи своє щастя треба вдавати, стирати память та видаляти непотрібні знайомства, не ставити собі зайвих запитань, не висувати жодних вимог, не афішувати потреб і не влаштовувати революцій,
коли важко - підсідати на вірші, забувати про сентименти, відкладати любов на потім, жертовно ділитись своїм тілом, і постійно повторювати: саме так все і мало бути…
Інколи потрібно забувати своє імя, розтягувати життя як цигарку – насолоджуючись, бо інколи добре, що дні просто минають, добре, що здається, наче тебе зовсім нема, наче світ ізолював тебе, а ти дав йому відпустку, наче зв'язок обірвався, а сліди заплутали звичні координати…
Інколи варто бездумно: купувати теплий одяг, заводити домашніх тварин, відпускати волосся, забивати на обставини, змінювати та, змінюючи, змінюватись…
Головне памятати, що слова – не холості набої, що порожньою буває не лише чашка, але й мовчання подекуди смертельно отруйне. Головне не зраджувати тому, у що зобовязався вірити, не згадувати те, що колись намагався забути, бо спогади інколи заважають дихати, бо спогади інколи заважають думати, тому варто навчитись миритись із змінами, тому варто навчитися без сумніву вірити, душу відкривати повільно і перманентно скорочувати відстані: доторків між руками подихів між вустами
і наших слів, що зупинились сполучниками.
бо інколи просто треба рухатись, бо інколи треба назустріч