У кожного з нас є свої особливі люди, які змушують ламати усі принципи, телефонувати 5 разів підряд, прощати образи, вчиняти безглузді, непритаманні собі вчинки. Губитися у роздумах та мріях, жадати побачитись і не вимагати нічого особливого, лише БУТИ ПОРЯД. Інколи, здавалось, що мені достатньо знати, що вона є, дихає, гуляє вулицями, смакує теплим чаєм і засинає огорнута в тепле одіяло. Я не ладнав із собою, коли вона була поряд, мене цілком влаштовувало любити на відстані, хоча вона ніколи не покидала моїх думок. Так дивно жити своїми проблемами і забуватись, коли разом. Говорити дурниці, а потім вловлювати закохане відображення в її очах, обіймати і прощати усі слова. Вдавати, що все гаразд насправді, а вночі жадно перечитувати листи і засинати з фотографією в руках. Маяк короткочасних зустрічей та пристрасних ночей, які покидаєш усе заради неї. Ковтаєш час і здригаєшся, коли до потяга залишилось так мало обіймів і всього один пристрасний поцілунок. Фатальний звук паромну, його нудний запах, її прощальний погляд і твої виведене зведеними в судомах пальцями “дякую”. Дякую за трепетну ніч, яку всупереч усім законам провела поряд, присипала сонливим карамельним запахом і будила холодним ніжним дотиком.