чого вартий цей сон, дівчинко? короткий епізод твоєї історії, забутий спогад памяті твоєї, скільки нам простору на двох, дівчинко, замкнені вікна і зім’яті простині, втомлені подихи і спалені повісті...
Я хочу знати, яка на дотик твоя шкіра, дівчинко, як пахне мить твого блаженства, як звучить музика тіла твого,
я просто сьогодні хочу залишитись, залишитись просто, але без випадковостей, без натяків, нарисів, докорів, домислів…
я не в змозі дивитись наосліп, я не в праві говорити напевне, напевно, судилось проходити поспіхом, приходити з тишею без права залишитись, бодай нишком бодай звичкою
якщо хочеш, я забуду всіх, що були до тебе, якщо хочеш, спалю вірші котрі писав не тобі, дозволь вслухатись в композицію твоїх видихів, дозволь вимірювати ритмічність твого серцебиття.
Дивитись б на тебе без страху забути… слова промовляти неначе змову, я знову на ранок відчиню простір, я знову на ранок розчинюся в домислах,
я потім все забуду, я потім все напишу… так! я все напишу, дівчинко, а поки даруй мою слабкість, дівчинко, дозволь просто оберігати твій сон