В соняшника були руки й ноги, Було тіло шорстке і зелене. Він бігав наввипередки вітром, Він вилазив на грушу і рвав у пазуху гнилиці.
І купався коло млина і лежав у піску, І стріляв горобців з рогатки. Він стрибав на одній нозі, Щоб вилити з вуха воду, І раптом побачив сонце, Красиве засмагле сонце В золотих переливах кучерів, У червоній сорочці навипуск, Що їхало на велосипеді, Обминаючи хмари у небі…
І застиг він на роки і на століття В золотому німому захопленні: -Дайте покататись, дядьку! А ні, то візміть хоч на раму. Дядьку, хіба Вам шкода?!
Поезіє, сонце моє оранжеве! Щомиті якийсь хлопчисько Відкриває тебе для себе, Щоб стати навіки соняшником.