І ти лукавила зо мною! Ах, ангельські слова твої Були лиш облиском брехні! І ти лукавила зо мною! І нетямущому мені Затрули серце гризотою Ті ангельські слова твої... І ти лукавила зо мною!
Неначе правдою самою, Неначе золотом, в огні Без скази чищеним, - ох, ні, Неначе правдою самою, Так в добрі і нещасні дні Я величався все тобою! Мов злотом, чищеним в огні, Неначе правдою самою.
Та під пліною золотою Ховались скази мідяні, І цвіт, розцвілий навесні, Під пишнотою золотою Крив черв'яка! Ох, чи не в сні Любились щиро ми з тобою? І серце бідне рвесь у мні, Що ти злукавила зо мною!..
Я не лукавила з тобою, Клянуся правдою святою! Я чесно думала й робила, Та доля нас лиха слідила.
Що щирая любов ділала, Вона на лихо повертала; Що чиста щирість говорила, Вона в брехню перетворила, Аж поки нас не розлучила.
Ти ж думаєш, я не терпіла, В новії зв'язки радо бігла? Ти ж думаєш, я сліз не лила По ночах темних не тужила? Не я лукавила з тобою, А все лукавство в нашім строю - Дороги наші віддалило І серця наші розлучило, Та нашої любві не вбило.
Я буду жити, бо я хочу жити! Не щадячи ні трудів, ані поту, При ділі, що наш вік бересь вершити, Найду й свою я тихую роботу.
З орлами я не думаю дружити, Та я опрусь гниючому болоту; Щоб через нього й другим шлях мостити - На те віддам свій труд, свою охоту.
А як часом моя послабне сила, І серце в груді біль зціпить пекучий, І людська злість зморозить кров у жилах,
То човник мя перенесе летючий - Твоя любов підніме мя на крилах, Аж поки вал не зломиться ревучий.