Я твій сон опівнічний, твоя Немезіда, Я отрута ота, що не лишить слідУ. Оберем хто є хто і станцюєм кориду, Ми при вході в Тартар чи у райськім саду?
Я для тебе міраж, найтемніші кошмари, І ніколи уже я тебе не пущу. Не побореш мої сильнодіючі чари, Бо вони трохи з вітру, туману, дощу.
Я тебе пов\"яжу поцілунками лагідно, Це дієвіше всіх ланцюгів і всіх пут. І уже не пущу, бо ти мій, а я жадібна, І ти будеш завжди там, де я, лиш ось тут.
Я тебе полоню так, як жертва мисливця. Без боїв, буз утрат і без травм... навікИ. І тоді ти нікуди не зможеш подіться, Тоді двері закриєм і зміним замки.
В твою каву щораз так по ложці домішую Після цукру чарівний екстракт звіробою. Зі мною чудною й за ночі темнішою Будеш жити, не знавши ні сну, ні спокою.
Я твій сон опівнічний. Тобі, як присвята Нас ввесь світ зачекає. Його подержу. Я для тебе священна, а, може, й проклЯта. Тут уже не знайдемо точнішу межу.