Я чекала тебе три весни... три весни і два літа, Виглядала з вікна, відкривала вхідні двері навстіж. Не питала, бо знала, що годі щось більше хотіти, Я хотіла тебе більш все... більш за все разом взяте!
Я писала тобі ці листи, та прости, вони в мене... Із них гори та горе я власноруч тут уже склала. Я чекала, й прокляла ті вільхи, дуби, зелен-клени, Що зросли поміж нас за той час коли я промовчала
Я гукала тебе, підбирала потрібні ідеї, Надвечір вмирала. Під ранок, заледь воскресала. У мріях, надіях, я знала, що зробиш своєю, Але регулярно й старанно ці мрії топтала.
Я чекала тебе... Виглядала із вікон по ночах, Ти блукав попід ними, на мене чекав (уже знаю)... Ти кохав, та мовчав, як і я, як у серці скрегоче, Ти гукав, виглядав, і не знав, що на тебе чекаю.