Ти думаєш, якщо ти мене кинеш, я їстиму собак.... Я запевняю, що той, хто до небес хоч раз піднявся, Не спуститься до каркання ворони Брудної, очманілої, мов світ. Ти думаєш, якщо ти мене кинеш, я з глузду з’їду. Ревнощі, мов змії, стискатимуть мою тендітну шийку? О, ні! Я не страждатиму від того, Що ти лягаєш спать не біля мене І плоть свою гутуєш ти щоночі до пестощів пустих і безсоромних. Так знай же! Я зрікаюся тебе! Мені чужа ти, мов брудне ганчірря! А те, що ти зовеш "шикарним тєлом" всього лише притулок для глистів! Поганих і ненажерливих рептилій. Вони здоровля батьківське убили їдячи його поїдом вночі І вдень вони також безбожно гризли Те, що вважав він образцом пріроди, О тяжкії, невдячні годи! Іди ж собі і нікому не кажи, Що квіти ти душі моїй поїла...