«Утекти б од себе геть світ за-очі…» (читає В. Стус)
Утекти б од себе геть світ за очі, у небачене, нечуте, у немовлене, де нема ані осмут, ні радощів, де ніщо не збавлене, не здолане. Жив би там - безоко і безсердо, жив би так, як опадають вниз, поріднившись із земною твердю, до якої намертво приріс поглядом, і серцем, і думками (хто тебе такого віднайде?). Нерухомий і крихкий, як камінь, Нерухомий і крихкий, як день, що зотлів і вижарів і знов котиться з мулькавого поранку. Ти - Адам. Журба - твоя коханка, а земне тяжіння - то любов.