А він просто нам признаватись не хоче, що все розуміє з півзвуку, З комедії він, так як ми, не регоче і з драм не заломлює руки. Він чув вже не раз віртуозні ці гами, мінорні й мажорні акорди, І в темному залі, що пахне жінками, він лиш усміхається гордо.
Він вже не шукає натхнення в любові, не бачить трагедії в зраді, Йому наплювати на наші розмови, на наші повчання й поради. Він бачив не раз всі ці жести і міни, ці завчені рухи убогі, І в залі, що пахне увесь нафталіном, він мовчки кепкує з усього.
Бо ж він просто нам признаватись не хоче, що все розуміє з півзвуку, З комедії він, так як ми, не регоче і з драм не заломлює руки. Його не здивуєш ранковим туманом, його не спокусиш жінками, І в темному залі, що пахне обманом, він мовчки сміється над нами.