Вона давно стоїть Серед твоїх доріг А ти проходиш повз-не знаеш Мов дівчинка мала, розгублена, Сумна вона лише тебе чекає
Розгублена й сумна Мов дівчинка мала Вона на мене трохи схожа Але на сотні літ в одній зійшовся світ Без тебе можу я, вона не може
Коли проходиш ти з своєї висоти За гордістю краси не бачиш Але усе дарма в її душі нема нікого хтоби більше значив Нікого тільки ти, та як розповісти Що на душі вітри і зливи Якби ти тільки знав Як мало треба їй щоби вона була щаслива
В її ясних очах бринить німа печаль Та вірне сердце лиш чекає Одного разу ти – Не зможеш повз пройти Її побачиш і впізнаеш І квіти розцвітуть Засяе сонце знов Замовкнуть віти стихнуть зливи І зрозумієш ти Як мало треба їй, Щоби вона була щаслива