Мертві бджоли не гудуть… Я вже налатувавсь на хвилю. Можливо і не в тому суть, Я пам’ятаю, як в неділю Кривив душею перед нею, Як я літав під небесами. Я був на ти із чудесами, Готовий вмерти за ідею.
Вона велась і усміхалась, А я завівсь, як гвинтокрил. А потім вкотре знов віталась, Була без крил та відірвалась – Полетіла у свій тил… І так взлетіла… Не боліла… А я побіг - Не наздогнав, І не було Тебе, лиш тіло Дивилося у світ, Який тобі віддав.
Усі ці меблі, цей непотріб На правду і відвертість слів, На сирість і невинність днів, Я все закину в темний погріб. На нас дивилися ці тіні І без перерви на рекламу, Не було видно наших тіней Під дощовими небесами.
А що було б, якби все втратило свій колір І всі пішли, пішли через дорогу? Зіграли б ми тоді оці всі ролі Чи просто, просто, просто били б у тривогу? Поранено багато частин тіла Та все одно, все одно не видно крові. Скажи мені про все, що так хотіла, Тільки на зрозумілій мені мові. Що треба нам - того не знаєм ми, Що знаєм ми – того для нас не треба… Та головне, щоб були всі людьми, Та головне - підіймати очі в небо…