Де сплять у могилах діди-козаки, Де місяць гуляє над степом широким, Там чується маревом подих глибокий, З Великого лугу там віють духмяні вітри.
То Кузьма та Дем’ян – Божії ковалі, Колись в давнину прив’язали до плугу Зміюку велику та й зорали по лугу, До Чорного моря порили річки та балки.
Приспів: Вітер дме, трави гне... (3)
Вітер дме, гей...
До заходу сонця порубаний шлях, Що було колись, то тепер позабуто, Мовчить Волопас, то так має бути, Душа загубилася десь в бур’янах.
Не треба шукать зачарований скарб, Ще час не прийшов, щоб він дався у руки, Підняти крила та й на чайці за вітром чкурнути, Що за думу мичить німий божевільний кобзар?..