Вероника (Песня-77; муз. Игоря Лученка – ст. Максима Богдановича; на белорусском)
ВЄРАНІКА
Лученок, Агранович, "Песняры"
Ізнов пабачив я сяліби, Дє лєти пєршия прайшлі: Там стєни мохам параслі, Вясєлкай адлівалі шиби. Усє в пилу, і стала мнє Так сумна, сумна в тішинє...
Я в сад пайшов - там глуха, діка, Усє травою парасло. Няма таго, што раньш било, І толькі надпіс "Вєраніка", На ліпє врєзаний в кари, Казав вачам аб тей пари!
Расті, взмяцовивайся, древа, Як манумєнт живий, вставай, І к нєбу надпіс падимай, І к нєбу надпіс - "Вєраніка"! Чим болєй сходіть дєн, начей, Тим імя мілає вишей!
Вєраніка!
Перевод:
Я снова вижу край далекий, Где годы первые прошли: Там стены мохом поросли, Остыли радуги на стеклах. И всё в пыли, и стало мне Так грустно, грустно в тишине...
Я вышел в сад - там глухо, дико, Травою давней поросло. И нет того, что отцвело, И только надпись "Вероника", Как будто в сердце, на коре Мне говорит о той поре!
Расти, мой сад, зеленым вечно, Как монумент живой, вставай, И в небо надпись поднимай, И в небо надпись - "Вероника"! Чем больше дней от нас уйдет, Тем выше имени полет!