Люлі-люлі, спатоньки, мої янголятонька, Місяць вже на чатах, скоро темна ніченька на землю ляже... Стою над колискою: що ж вам дати їстоньки? Третій день у хаті висить морок голоду, а мати каже:
Нащо заколисуєш? Віднеси ти їх у ліс - Хай там ніч їх гойда на чорнім крилі! Не хрестом - так вилами Бог тебе помилує: Як ми - прах, хай земля іде до землі.
Щоб блукали росами ніженьками босими, Від весни до осені мигтіли у траві зеленим сяйвом, А як стане холодно - сніг розстеле полотно... Вам не жити все одно - помрете з голоду, і мати каже:
Нащо заколисуєш? Віднеси ти їх у ліс - Хай там ніч їх гойда на чорнім крилі! Та закидай листячком - в мене сил не вистачить: Всі ми - прах, хай земля іде до землі.
Пташенята любії ще раз приголубити... Плакати від голоду ви вже не будете - лиш я заплачу: Ви, спасибі татові, стали потерчатами, Будете кричати ви під вікнами вночі, а я вам скажу: