Вірний друже, розумний коню, Не рятуй ти мене від погоні - Надлетіла оса сталева І вп*ялася в скроню... Я залишусь в степу лежати, Будуть трави над мною ридати, Будуть пити росу криваву Вітровії крилаті. Мене вкриє одне лиш небо, А тобі, коню, бігти треба, Бо родина - вже сиротина - Жде на звістку від тебе.
Поклонися матусі тричі, Нехай сина ніколи не кличе, Як розпука посіє сльози На сумному обличчі. Заіржи, нехай батько вчує І віддай йому срібную збрую. Нехай знає, що син хоробро Впав за землю святую. Край воріт задзвени копитом - Там, де мила зосталась тужити, Нехай мила столи весільнії Не забуде накрити.
Музикантів не треба, звісно, Козаку досить рідної пісні - Отакої, що розіллється, Й мало серце не трісне. Поприходять дружки, бояри, Молодих не застануть у парі, Сумуватимуть одиноко Очі милої карі. Будуть їсти і пити будуть На весілля запрошені люди, А мені калачем пшеничним Ляже сонце на груди.
Вірний друже, розумний коню, Не рятуй ти мене від погоні..