*** До українців *** (слова - Віктор Баранов, музика - Теодор Кукуруза) http://upload.com.ua/get/900729117/
Я запитую в себе, питаю у вас, у людей, Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці: Де той рік, де той проклятий тиждень і день, Коли ми, українці, забули, що ми українці?
І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот, І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в’ється, І що ми на Вкраїні - таки український народ, А не просто населення, як це у звітах дається.
І що хміль наш - у пісні, а не у барилах вина. І що щедрість - в серцях, а не лиш у крамничних вітринах. І що є у нас мова, і що українська вона, Без якої наш край - територія, а не Вкраїна.
Я до себе каже і до кожного з вас - Говори! Говоримо усі, хоч ми й добре навчились мовчати! Запитайте у себе: відколи, з якої пори Почали українці себе у собі забувати?
Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття, У якому свідомості нашій збагнути незмога, Чим солодший од меду нам видався чад забуття Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога.
Українці мої! То вкраїнці ми з вами, чи як? Чи в \"моголах\" і вмерти судила нам доля пихата? Чи в могили й забрати судилось нам наш переляк, Що розцвів нам у думах смиренністю \"меншого брата\"?
Українці мої! Як гірчать мені власні слова... Знаю добре, що й вам вони теж - не солодкі гостинці. Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива, Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці.
Я вже й сам ладен мовить: \"Воно тобі треба?.. Стерпи!\" Тільки ж хочу, вкраїнці, спитати у вас нелукаво: Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи? Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву?
То хіба ж не впаде, не закотиться наша зоря, І хіба не зотліє на тлін українство між нами, Коли навіть на згарищі долі й зорі Кобзаря Ми і досі спокійно себе почуваєм хохлами?
Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил. Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина. Тільки хто ж колись небо нахилить до ваших могил, Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна...