О, не сумуй, заплакана богине, І від безодні відверни лице. Тебе Господь у горі не покине, Тобі ще ангел квіти принесе.
І жінка плакала жіночими сльозами, Душа, як море, повна гіркоти. Їй не судилось до ясної зали На перший бал у сяєві прийти. Романтики не слали їй конверти Із пахощами наймиліших слів, Лиш деколи хотілося померти, Як приходила пошта чорних днів.
О, не сумуй, заплакана богине, І від безодні відверни лице. Тебе Господь у горі не покине, Тобі ще ангел квіти принесе.
У самоті їй снилися пелюстки Рожевих мрій, розвіяних колись. Хтось промовляв їй лагідно, по-людськи, І над душею вірою схиливсь. І жінка плакала щасливими сльозами, Шопен воскрес і грав для неї вальс. І серед юності, мов золотої зали, Хтось тихо мовив: "Я кохаю вас".
О, не сумуй, заплакана богине, І від безодні відверни лице. Тебе Господь у горі не покине, Тобі ще ангел квіти принесе.