Переносити кожен день спеки як особисту образу – не найкращий вихід, але єдиний можливий: які стосунки можуть лишатися з травнем, якщо він так грубо зіштовхує нас у літо?
Починаємо повзати низько, аж борозна йде – аби не спалитись завчасно у стилі Ікара. Тебе і на постріл не пустить погожий день, на кожне ребро не вчепивши літрову флягу.
І це тільки травень, його полудневі вогні – що нас перевтілюють в соняшникóві зграї, в кóтрих тамують спрагу – з горлá – зі злив, й повертають покірні голови вслід за хмарами.
Не для того тобі, самураю, давався досвід, не для того тобі, астронавте, інакші зорі, аби допускати нестерпність до мирних акцій, з якими гаряча земля вимагає любові.
Бо як не набудеш серцево-легенних вад після усіх міжсезонних метаморфоз, в нагороду побачиш, як радісно помира в вересневих туманах тоталітарний вождь.