А ми думали, після такої зими
відмолили спокійне літо.
Хай ми, але що залишалося чайкам,
в яких відламали Південь,
наче то хліб, а не древня земля,
зрошена степом і пам'яттю.
Хвилі шукали, де прорости,
але не дійшли до Заходу.
Через кожен здірявлений камуфляж
у серпні зійде колосся,
шумітиме мовою наших святих,
перетомленим стоголоссям.
І наші діти, що прийдуть туди,
впускатимуть пальці в трави,
і завмиратимуть біля батьків
з долонями в крові й нафті.
І чайки літатимуть понад нас
з проханням подати солі,
й зеленітимуть хвилі обабіч трас
і залізничних колій.
#Семантика_
Вікторія Дикобраз еще тексты
Оценка текста
Статистика страницы на pesni.guru ▼
Просмотров сегодня: 1