Недопалки лежать у попільничках Дощ краплями погасить вугілець Чекаю мовчки я електричку Що має шлях в один кінець На лавах люди голови схиляють І часом чути тихий плач Ридають вони гірко, бо вже знають В останнє грішну землю бачать
Приспів. Я сяду на експрес що зветься раєм В кондуктора придбаю я білет А сльози по щоках немов по склу стікають І вітер забирає сторінки газет
Я згадую ті прекрасні миті Ті посмішки безлузді та дурні І фотографії від сильних злив розмитті Де ми були щасливі та живі Тепер у вічний путь я відправляюсь Дорога в невідоме забуття Вмить зрушить мій вагон, я посміхаюсь Бо знаю - не дарма прожив життя
Приспів. Я сяду на експрес що зветься раєм В кондуктора придбаю я білет А сльози по щоках немов по склу стікають І вітер забирає сторінки газет
Прошу не згадувати лихим словом Надіюсь будете ви пам'ятать Ніколи не побачимось ми знову Ніколи не вернуся я назад