Сонце, дощ і сніг, день чи ніч, печаль чи сміх, а в очах твоїх лиш гріх. Тільки гріх і страх, страх гіркий, кохання смак знов відчути на губах. Відпускаю тебе, і, нехай розвіє вітер сльози, що не витер поцілунком я своїм, Хай весняний грім прожене осінь, вже досить, серце кохання просить. Сум і темряву з душі вимиють дощі, пізно посміла втонути в почутті. Душа є крім тіла, кохання є в житті. Кохання є.
Повернешся ти, щоби спалені мости збудувати, я ж кажу: прости. Поцілунками знов розквітне сміх, і ми по війні знайдемо мир. Пригортаю тебе, бо розвіяв уже вітер сльози, що не витер поцілунком я своїм Хай весняний грім прожене осінь, вже досить, серце кохання просить Сум і темряву з душі вимиють дощі, пізно посміла втонути в почутті. Душа є крім тіла, кохання є в житті. Кохання є.