Коб я мог перевернути Всейкий мир на свій манір, Зробив би так, щоб було добре Всім людям жити на землі. Навперше зими скасував би, Щоб було літо і тепло, Де лежить сніг — там цукор став би, А з хмари б горілкою лило, Щоб не треба було одежі І не теплих жупанів. Ходили б, як святи по небі, Без сорочок і без штанів. Замисть лози росли б ковбаси, А з листків були б млинці. Земля була б з самої каші — Оце найлуччі ласощі. Ставки з сметаною стояли б, Бережки лемішки були. По їх варенички плавали — Гарячі, жарані, смачни. Криниці були б з холодним квасом, Щоб аж у носі закрутив, Тогді мужик з похмілля часом Собі напитись захотів. Тогді б дівчата й молодици Були б у мене на вибір: Черняві, гарні, білолици, З котрею хтів би, з тею жив. Коб я був полтавський сотнік, Я вам ще більше б розповів, Їдьте додому всі здорови, Бо вже я спати захотів.