Помирає скрипаль, а до рук його тулиться скрипка, Дотикається рук, та німіють скорботно вони, Мов не бачить ніхто, що смичок перетруджений випав, Що журиться скрипка, чотири печальних струни.
Дайте голосу їй, бо вона і дружина й родина, Все, що втратив скрипаль, і все те, що здобув у житті. Бо витає над ним його співу пора лебедина. А без нього не міг і в найтяжчій своїй самоті.
Дайте голосу їй, бо прощається скрипка журливо, І прихилить крило, передчасно посивіла даль. Дайте голосу їй, хай залишиться музики диво. Може легшою буде вже остання для нього печаль.
Помирає скрипаль, а до рук його тулиться скрипка, Дотикається рук, та німіють скорботно вони, Мов не бачить ніхто, що смичок перетруджений випав, Що журиться скрипка, чотири печальних струни.