Жила була сім’я – така, як всі, банальна Жінка в положенні… Що буде хлопчик, знали зарання Але родивши малого мати загинула А батько – така скотина, відмовився від сина А що далі? Далі дитячий будинок І ніби накрив його душу чорний відтінок А роки летіли, хлопчик ріс мужнім та сильним Душею теплим, приємним та дуже щирим Він ніколи не скаржився, не проклинав життя Мав завжди подяку, що мати цей шанс дала Мама, яку він так хотів знайти Побачити її, щось розповісти І з цією думкою в серці, хлопчик ховав сльози Тримати себе в руках він був не в змозі Бог теж плаче та не може цей жах бачити Що нічого не змінити, просить його вибачити
Після 18 років, хлопчик вийшов на волю Вихователі хотіли зробити приємно малому І подарували будинок, але, знаєте, не тепло Навіть, сонце поденно не гріло серце його А хтось обіцяв йому світло, а попереду темно Хтось обіцяв йому рай, а попереду пекло Хтось обіцяв йому щастя, а залишилися надії Де прекрасне життя – це не одні ілюзії Де є його сім’я, з якою він щасливий Цілує кохану, для кого він такий єдиний Де міцно обіймають його доця і син Та не за щось, а просто так, без ніяких причин І ходячи по вулицях, він про це часто мріє І це збудеться, адже він в цю мрію вірить Але перед цим хоче знайти свою маму Покласти квіти на могилу і сказати: «Дякую, що я живу»