Чи надовго це все? Не можу я знати Не можу змінити життя, поміняти Усе так, як є… Змінити? А як? І лиш залишився питання цей знак Він вічно присутній і, навіть, живий Сидиш в самоті, на місяць не вий Я хочу, щоб було все ясно між нами Хотів би щоб не прощалися ми з вами Я хочу, щоб ти мені лиш одному Щоб осідлали щастя, верхи на ньому Щоб міг звернутися до тебе з бідою, Щоб вирішили проблеми разом з тобою Але все не так і проходять хвилини, Мені так боляче, хтось об землю кинув Мені важко згадати спогади, дні Де я залишився в самотньому сні
І вечір, і тиша й самотність моя Чотири стіни й більш нічого нема А денне світло змінилось на ніч І знову відсутність знайомих облич
Тиша, чотири стіни, не зрозумілі дзвінки… Слова в них не гріють, так нащо ж вони? Тиша, удари, розбиті мої кулаки… До когось прив’язані невинні статті. Самотність… А що ж це таке? А це коли на світанку сонце без неї встає. Де все поділось? Де втрачене можна знайти? Я знайду, обіцяю, головне - стосунки зберегти. А люди ходять цілими днями туди і сюди, Для чого це все? Та не знають вони. Більшість, навіть, не бачать сенсу життя, А сенс з’являється тоді, коли біля тебе вона. Все життя, це немов вічна війна, Боремось за щастя, але його десь нема. А на душі тьма, тіло в самоті замерзає, Коли ти на відстані, тепло в серці згасає.
І вечір, і тиша й самотність моя Чотири стіни й більш нічого нема А денне світло змінилось на ніч І знову відсутність знайомих облич