вони кажуть що я божевільний а ти лиш посвист батога Божого а я пам'ятаю дотик своєї руки до твоїх грудей коли ми потім спимо поруч і ти раптом стискаєш мою руку щосили вже засинаючи ніби хапаючись за якір аби не втонути і цей дотик важливіший за все інше бо саме в ньому я бачу іскру Божого світла і мить перетворюється на вічність бо я засинаю з певністю абсолюту якого здається не буває в житті з певністю засинаю ніби щасливо вмираю
вони кажуть що я біжу за вітром що вибрав нічогість перекотиполе рулетку чорну кулю а я пам'ятаю дотик шорхлих своїх вуст до твоєї щоки і твою беззахисність уві сні це ти чи вона хто це що було доти чи було і що воно це усе сон і я засинаю поруч як втомлений вихор при заході сонця
вони кажуть іди подивись у дзеркало втома і вік біль і час кому ти віриш джерело висохне повітря забракне птаха відлетить у вирій а я дивлюсь в очі на дні яких вирують темні блискавки і вірю в безумство нездійсненних надій вірю у мить як вічність зараз я вірю в Тебе